Ольга Гончар:

Сучасний музей – це заклад, який покликаний виконувати різноманітні суспільно-важливі завдання. Одним із них є освітня робота, для позначення якої прийнято використовувати термін "музейна педагогіка". Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини, куди я прийшла працювати в 2012 р., незважаючи на дуже обмежений штат працівників та брак приміщень, розглядав освітню роботу з дітьми та молоддю одним із пріоритетних напрямків.

Сучасні музеї – це не тільки зібрання предметів, але й також важливі майданчики для суспільного діалогу про минуле, сьогодення, а також майбутнє. Вони повинні підтримувати постійну комунікацію з громадськістю. Використовуючи сучасні PR-технології, музейні установи можуть привернути до себе увагу нових груп відвідувачів, а також популяризувати свої експозиції.

Музей тоталітарних режимів "Територія Терору" є важливою комунікативною точкою, яка ретранслює у суспільство дві ключові теми – нацистський і радянський терор у Львові. Нашу місію ми вбачаємо також у тому, щоб дати можливість різним громадам та групам, представленим у сучасному Львові (єврейській, кримськотатарській, ВПО, а також людям, які втратили рідних на війні), розповісти свою історію. Для цього музей проводить різноманітні заходи, під час яких люди зустрічаються, обмінюються пережитим, відрефлексовують побачене і почуте.

Перше питання, на яке слід звернути увагу перед тим, як будувати PR-стратегію, – наявність працівника, який цілеспрямовано буде займатися промоцією. Безумовно, до цієї роботи залучаються і директор, і всі інші працівники музею. Керівник закладу – перша особа, яка представляє музей, а, отже, коментує події, взаємодіє з журналістами та громадськістю, виступає на конференціях та публічно представляє свою інституцію. Всі працівники музею також є своєрідними піарниками. Вони проводять екскурсії, розповідають про музей на всеукраїнському та міжнародному рівнях, ведуть свої сторінки у соціальних мережах, де висвітлюють діяльність музею.

Друге – наявність хорошої технічної бази: інтернету, смартфона та ноутбуку тощо, за допомогою яких можна вести комунікацію через офіційний сайт музею та сторінки в соціальних мережах. Працівники музею мають розуміти, де проводить час їхня цільова авдиторія – Facebook, Instagram, Tik Tok, YouTube, – і готувати контент для відповідних платформ. Ефективним інструментом є стріми з офлайн-подій, брифінгів та Zoom-конференції з подальшою публікацією їх на каналі музею в YouTube.

Важливою передумовою комунікації є добре володіння музейниками українською та хоча б однією з іноземних мов. Це допоможе комунікувати з колегами з інших країн, налагоджувати співпрацю, а також шукати гранти.

Успішна робота піарника неможлива без створення бази контактів медіа та партнерів. Це те, з чим постійно треба працювати: збирати інформацію про медіа, шукати підхід до журналістів, оновлювати дані тощо.

Помічними в роботі піарників є інформаційні сервіси органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Їхні структурні підрозділи і, в першу чергу, відділи туризму та промоції, можуть допомогти поширити промо-матеріали музею, організувати прес-тури. Не слід нехтувати соціальною рекламою на носіях зовнішньої реклами у місті, а також розміщенням анонсів музею на дружніх локаціях та ресурсах партнерів.

Усі ці PR-технології можна комбінувати для створення комплексних кампаній з просування музею та його експозицій.