Анна Ямчук:

Сучасний музей – це заклад, який покликаний виконувати різноманітні суспільно-важливі завдання. Одним із них є освітня робота, для позначення якої прийнято використовувати термін "музейна педагогіка". Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини, куди я прийшла працювати в 2012 р., незважаючи на дуже обмежений штат працівників та брак приміщень, розглядав освітню роботу з дітьми та молоддю одним із пріоритетних напрямків.

Відсутність досвіду такої роботи нам вдалося компенсувати завдяки членству музею в Асоціації європейських єврейських музеїв, яке дало можливість не тільки побувати у декількох великих музеях Європи, але й пройти навчання в рамках запропонованих Асоціацією тематичних семінарів.

До числа музеїв, з освітньою роботою яких мені вдалося познайомитися, належать єврейські музеї у Лондоні, Амстердамі, Варшаві та Берліні. Кожен із них пропонує свою оригінальну освітню програму, орієнтовану на різні вікові категорії відвідувачів. Освітню роботу в цих музеях ведуть досвідчені фахівці у спеціально облаштованих приміщеннях – освітніх (ігрових) просторах. Важливим моментом є також те, що зміст освітніх програм, які пропонують музеї, чітко корелює з шкільними програмами, чим досягається ефект взаємодоповнення.

Разом з тим мова йде не тільки про здобуття нових знань, але й про дуже важливий виховний ефект, який досягається шляхом прищеплення представникам підростаючого покоління таких цінностей, як демократія, права людини, толерантне ставлення до людей іншого етнічного походження і кольору шкіри, любов до своєї країни, рідного міста тощо. Велика увага приділяється також формуванню здатностей до критичного осмислення минулого, активної участі у вирішенні проблем сьогодення, а також сміливого творення візій майбутнього.

Безумовно, вищеназвані ціннісні орієнтири є актуальними й для всього українського суспільства. А тому очевидно, що музейна педагогіка має стати обов’язковою складовою роботи наших музейних закладів, зокрема й на території Чернівецької області. Звісно, для цього в музейних закладах мають бути створені належні умови, що є завданням держави та їхніх власників.

Романа Фисюк:

Як учителька з чималим стажем і заступниця директора з навчально-виховної роботи я добре обізнана з усіма нюансами, а також основними тенденціями навчально-виховного процесу в нашій школі. Що стосується питання ефективності взаємодії шкільної та музейної освіти, то, як показують результати спеціального опитування учнів і вчителів нашої школи, картина виглядає доволі суперечливою. З одного боку, й учні, й учителі мають значний інтерес до музеїв як до джерела додаткової інформації, що може доповнити матеріал шкільної програми. Разом із тим, переважна більшість учнів відзначають застарілі та нецікаві форми подачі інформації в музеях, у результаті чого останні не перебувають на чільних позиціях у списку улюблених місць відвідування школярів.

Учителі, натомість, хоча й добре розуміють важливість і незамінність музейної складової у процесі всебічного розвитку особистості та формування громадянської свідомості у підлітковому віці, стикаються у своїй роботі з труднощами іншого характеру. Проблеми з походами в музей починаються з відсутності у шкільному розкладі відповідних «часових вікон» для цього. Дається взнаки надзвичайна перевантаженість як учнів, так і вчителів іншими формами роботи. Не меншою проблемою є логістика – відсутність можливості швидко і безпечно дістатися до музею цілим класом. Не до кінця зрозумілим є і питання про розмежування відповідальності між учителями і батьками за життя і здоров’я дітей під час відвідування музею тощо.

Окремо слід виділити відсутність т.зв. "міжінституційної" комунікації, тобто комунікації як безпосередньо нарівні "школа – музей", так і на рівні структур, що відповідають за управління цими сферами. В результаті музейникам і освітянам важко знайти точки дотику. Окремі позитивні приклади в цьому відношенні є, як правило, результатом особистої ініціативності одних чи інших.

Проте навіть за цих умов зрозуміло: й учителям, і працівникам музеїв потрібно намагатися йти в ногу з часом. Усім нам необхідно постійно цікавитися духовним світом наших дітей. Потрібно намагатися зрозуміти, як і під дією яких факторів він формується, і в такий спосіб знайти у ньому місце для реалізації наших професійних місій.