Питання історії Голокосту включено у навчальні програми з всесвітньої історії та історії України в 10 класі. Крім того, ці проблеми у розрізі прав людини піднімаються у курсах "Основи правознавства" (9 кл.) та "Громадянська освіта" (10 кл.). Всі ці навчальні предмети належать до державного компоненту, тобто є обов’язковими для вивчення всіма учнями. Заклади освіти можуть також у варіативну частину навчального плану включати курси за вибором та факультативи: "Історія Голокосту", "Історія та культурна спадщина євреїв Східної Європи", "Права людини", "Культура добросусідства" тощо. На жаль кількість закладів, які включають ці додаткові курси до своїх навчальних планів, невелика. Наприклад, курс "Історія Голокосту" в Чернівцях вивчається лише у ліцеї № 15, а курс "Права людини" – у 5 закладах. Причин цього багато. Насамперед, це брак фінансування. Але крім того, не вистачає педагогів, які готові до викладання складних тем. Загалом викладання історії Голокосту (як зрештою і всіх інших дражливих тем) повністю залежить від позиції вчителя. Маючи у навчальних програмах однакові теми, педагоги самостійно визначають кількість часу на опрацювання теми, на що саме більше уваги вони приділятимуть у класній аудиторії, які матеріали чи ресурси для цього використають.

Основною трудністю для вчителів при викладанні цих тем залишається брак фахових знань. І мова більше не про знання предмету, а про володіння методиками опрацювання контроверсійних, чутливих тем в класі, про сучасні підходи до формування компетентностей учнів. Багатьох педагогів турбує питання: як подати ці непрості теми так, щоб навчити учнів співпереживати, з повагою сприймати культуру, традиції, погляди інших, критично аналізувати різні джерела інформації, сформувати у них культуру історичної пам’яті? Навчальних, дидактичних матеріалів з історії Голокосту на сьогодні є чимало. Але, на мій погляд, не вистачає матеріалів, які можуть допомогти "олюднити" історію, а також зробити процес сприйняття інформації більш прийнятним для сучасних учнів. Не секрет, що великі наукові тексти важко сприймаються учнями. Не вистачає візуальних джерел. Є брак матеріалів краєзнавчого характеру. Вчителям не вистачає часу на розробку дидактичних інтерактивних вправ, а готових майже немає.

Щодо сприйняття цього матеріалу учнями, можна сказати лише одне: до сприйняття таких тем учнів необхідно готувати з першого дня перебування в школі. Недостатньо лише розповідати про історичні події, їх вплив на долю окремих людей і країн. Якщо в школі, класі не існує поваги, справжньої співпраці, культури демократії, це залишиться лише словами. Якщо у закладі освіти про складні теми згадують лише для того, щоб прозвітувати, а заняття проводять формально, важко розраховувати на те, щоб молодь сприймала це як серйозну роботу.

Становлення та розвиток вчителя відбувається постійно. Кожен з педагогів визначає власні професійні потреби та, маючи академічну свободу, обирає шляхи їх задоволення. Велика завантаженість, брак часу, відсутність ресурсів – проблеми, які вирішуються на рівні закладу освіти. А ось професійний розвиток, підвищення власного методичного рівня, опанування новітніх методик, прийомів – це те, що залежить від нас самих. Допомогти вчителю у викладанні чутливих тем, на мій погляд, може об’єднання зусиль. Участь у роботі різних професійних спільнот дає можливість кооперувати зусилля, обмінюватись досвідом, професійно розвиватись. Хотілось би також, щоб активніше допомагали науковці та фахівці з освіти дорослих, напрацьовуючи різноманітні матеріали для вчителя.

Система неформальної освіти є важливою складовою у системі професійного розвитку вчителя. Знання, здобуті у вузі, не можуть вирішити проблеми. І не тому, що якість вищої освіти недостатня. Як добре б не навчався майбутній педагог, здобуті знання необхідно постійно оновлювати, доповнювати, поглиблювати. Інформаційний потік дуже швидкий. Змінюються не лише інформація, а й способи її сприйняття та опрацювання. І щоб досягти успіху у вчительській праці, необхідно постійно працювати. Система неформальної освіти якнайкраще підходить для вирішення цієї проблеми. Тренінги, семінари, майстерки і т. ін. допомагають оперативно опановувати знаннями та вміннями, яких не вистачає. Якщо говорити про історію Голокосту, то саме заходи неформальної освіти можуть допомогти вчителю поглибити своє розуміння теми, познайомитись з дидактичними напрацюваннями наукових та освітніх установ, відпрацювати власні вміння та навички, необхідні для якісного викладання теми. Український центр вивчення історії Голокосту, Український інститут вивчення Голокосту "Ткума", Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини, Освітній дім прав людини в Чернігові, ГО Центр студій політики пам’яті та публічної історії "Мнемоніка" приділяють багато уваги роботі з педагогами. Наукові та освітні проекти дають можливість учителям підвищити свій професійний рівень у цьому напрямку.

Війна росії проти України безперечно вплинула на роботу освітньої галузі в цілому. Не стало виключенням і становище у сегменті вивчення історії Голокосту. З одного боку, випробування, які випали на долю нашої держави та її громадян, ускладнили процес навчання. Зруйновані школи, людські жертви, вимушене переселення частини вчителів та учнів, змішаний або дистанційний формат навчання – це реалії сучасної освіти. Буковина в цьому плані у значно кращому становищі, ніж інші території, проте і ми стикаємось з новими для себе викликами: складність дистанційного навчання; постійна емоційна напруга, необхідність бути не лише вчителем-предметником, а й психологом та, інколи, й лікарем, тощо. З іншого боку, сучасні події ще більше актуалізували історію Голокосту. Досвід, який переживаємо ми зараз, постійно навертає нас до історичного досвіду ІІ світової війни. І важливим завданням для педагогів є допомога учням через історичні паралелі усвідомити те, з чим стикаємось сьогодні: геноцид, колаборація, спротив агресору, пропаганда, депортації, бомбардування, взаємодопомога, роль союзників та багато іншого.

Практичного у кожного вчителя і учня є свій травматичний досвід війни. Це впливає і на організацію роботи в класі і на сприйняття матеріалу учнями. Говорячи про історію ІІ світової війни ми так чи інакше торкаємось сучасних подій. І дуже важливо педагогам навчитися так викладати історію Голокосту, щоб події минулого допомагали справитися з травматичним досвідом сьогодення, а не посилювали його.

Війна росії проти України спонукає нас по новому підходити до формування в учнів культури пам’яті. Російська пропаганда прагне використати культуру пам’яті як інструмент ідеологічного впливу, маніпуляцій та збереження колонізаторського трактування історії. Радянська практика обґрунтування вищості, особливої місії росіян і приниження ролі українського народу у боротьбі з нацизмом, у ІІ світовій війні, замовчування окремих сторінок історії (трагедії Голокосту, долі ромів, військовополонених, остарбайтерів), знецінення людського життя продовжується в путінській росії і часто використовується для пропагандистського впливу на населення України та інших країн. Тому критичне осмислення історії Голокосту є важливим для протистояння цій пропаганді.