Було два головних фактори, які сприяли появі ідеї цього проєкту. По-перше, це багаторічний досвід практичної роботи нашого музею у сфері музейної педагогіки, у ході якого ми зрозуміли, що донести до свідомості сучасного молодого покоління важливі для формування правильних ціннісних орієнтирів меседжі за допомогою традиційних форм та методів стає все важче. І що у цій роботі потрібно враховувати інтереси дітей та молоді, а, головно, той спосіб, у який вони пізнають навколишній світ. І як би ми, дорослі, до цього не ставилися, ми не можемо заперечити очевидного факту, що наші діти все більше пізнають світ через смартфон і комп’ютер. Тож, можливо, доцільно було б дати їм у смартфон чи комп’ютер те, що було б для них корисним з точки зору приготування до дорослого життя.

Другий фактор, це – наше розуміння того, що без засвоєння і врахування історичного досвіду побудувати стабільне і безпечне майбутнє неможливо. Що без засвоєння уроків минулого, і в першу чергу важкого минулого, суспільство завжди житиме у небезпеці запуску механізмів самознищення. На наших очах ціною життя десятків тисяч українців весь світ, і в першу чергу демократичний, повторно, засвоює цю лекцію. І дуже хочеться вірити, що після такого кривавого повторного проходження матеріалу він нарешті остаточно зрозуміє, що гідне життя людини є найвищою цінністю.

Свого часу цей урок змушений був засвоїти німецький народ, на якому лежить основна відповідальність за розв’язання Другої світової війни та за злочини проти людства і людяності, скоєні впродовж її перебігу. Одним із таких злочинів, був, як відомо, Голокост – геноцид, або іншими словами тотальне винищення євреїв в окупованих країнах Європи. Нині Німеччина витрачає значні ресурси для того, щоб молоде покоління німців, а також молодь у інших країнах Європи, знали і пам’ятали про той злочин, а також зрозуміли причини, які зробили його можливим. Йде постійний пошук нових методів і засобів просвіти, які мають враховувати реалії сьогодення, а саме: відсутність живих свідків Голокосту, все ширше проникнення комп’ютерних технологій в побут, а також диджиталізація каналів соціальної комунікації. В середовищі німецьких та європейських інтелектуалів все частіше говориться про необхідність створення нової культури пам’ятання і нагадування – культури 4-го покоління, культури, яка значній мірі опирається на цифрові технології. Враховуючи ці тенденції та реагуючи на потреби сьогодення, німецький фонд із красномовною назвою «Пам'ять-відповідальність-майбутнє» оголосив у 2021 році конкурс проєктів, метою яких було визначено розробку різноманітних цифрових форматів та впровадження їх в процеси неформальної освіти. І оскільки музеї, у тому числі такі як наш, є суб’єктами неформальної освіти, ми вирішили підготувати грантову заявку, яка зрештою була підтримана.

У чому суть ідеї проєкту? Ідея проєкту полягає в тому, щоб допомогти молоді зрозуміти і засвоїти той багатий суспільний досвід, який пропонує нам історія Буковини ХХ століття. Відомо ж бо, що впродовж ХХ століття ця маленька історична область на Сході Європи декілька разів змінювала свою державну приналежність, а також політичні режими. Тут ми маємо справу із надзвичайно широким набором т.зв. «ізмів»: націоналізм, шовінізм, фашизм, тоталітаризм, соціалізм, комунізм тощо. Характерно, що разом із зміною режимів змінювалися й форми дискримінації представників різних етнічних спільнот, у тому числі євреїв. Тут, мабуть, правильніше було б сказати в першу чергу євреїв, бо історія єврейської громади Буковини як дзеркало відображає ступінь морального занепаду і деградації того чи іншого режиму. Саме тому у цьому проєкті ми плануємо за допомогою конкретних прикладів, конкретних історій показати характер взаємин місцевої єврейської громади та того чи іншого політичного режиму, і у такий спосіб навчити молодь розпізнавати в них явні і приховані негативні риси.

Наш проєкт розрахований на учнів старшого шкільного віку, а також на студентів молодших курсів. Ми вважаємо, що саме ці вікові групи мають бути об’єктом підвищеної уваги, коли мова йде про необхідність привити суспільству (звісно у переносному сенсі) антидот, тобто засіб проти поширення деструктивних ідей і практик, проти будь-яких дискримінацій, особливо на ґрунті національного походження чи віри. Це стосується і спроб ззовні посіяти у нашому суспільстві зерна розбрату за допомогою пропаганди, через поширення засобами інтернету різного штибу фейків, теорій змови тощо. Ми хочемо, щоб наша молодь навчилася розпізнавати інформаційні пастки та не потрапляла в них.

По-перше, це найбільший проєкт з тих, які наш музей коли-небуть реалізовував, як за тривалістю, так і за обсягом його бюджету. По-друге, і це, мабуть, основне: цей проєкт передбачає, що більшість часу і коштів буде потрачено не на живе спілкування із цільовою групою, до чого ми, музейники звикли і завжди тяжіємо, а на створення цифрових засобів комунікації з нею. Тобто, реалізація проєкту в значній або, навіть, переважній мірі, відбуватиметься у малозрозумілому для музейників світі інформатики, програмної інженерії, мультимедійних технологій тощо. Це є великим викликом для нас, оскільки більшість завдань ми виконуватимемо не самі, а делегуватимемо фахівцям відповідних сфер. Знайти таких фахівців та зрозуміло пояснити їм суть нашого задуму, а відтак імплементувати створені ними на наше замовлення продукти в систему неформальної освіти і музейної педагогіки, як одного з її різновидів, – це ті завдання, з якими ми до тепер безпосередньо раніше ще не стикалися.

В рамках проєкту планується створити декілька продуктів. Почну з найбільш важливого. Головним продуктом буде, без сумніву, створення 30-45 хвилинного вебдокументального фільму про історію євреїв Буковини і Чернівців ХХ ст. із наголосом на ті аспекти, про які я сказав вище. Другим типом продукту будуть навчальні застосунки на вказану тему для двох різних вікових категорій нашої цільової групи. Передбачається, що вони будуть різної складності, оскільки є різниця у тому, як подавати матеріал для тої чи іншої вікової групи, і так само є різниця у його сприйнятті. Ця різниця відображатиметься у різних ступенях складності, а також у наборі технік, які будуть застосовуватися, щоб навчальні застосунки були цікавими для відповідної вікової категорії.

Для документування роботи над проєктом та висвітлення його перебігу також створюється спеціальна онлайн-платформа, або іншими словами спеціальний сайт, на якому усі бажаючі зможуть пізніше знайти наші основні продукти і скористатися ними.

Перш ніж взятися безпосередньо за розробку навчальних застосунків, ми консультуємося із учителями, з якими у нас склалася непогана співпраця в рамках попередніх проєктів. Також ми радимося із самими дітьми та молоддю. Ми запланували навіть провести спеціальний семінар з учителями, де ми запропонуємо різні приклади навчальних застосунків, звісно лише у короткій презентаційній формі, з тим щоб з їх допомогою вибрати оптимальний варіант.

Нашими продуктами діти та молоді люди зможуть скористатися при допомозі різних ґаджетів як в рамках навчальної програми чи плану виховних заходів у школах за участю учителів, так і самостійно чи за участю батьків вдома.

Вебдокументалістика – це доволі новий хоча вже досить поширений у світі жанр кінематографу. Хоча я особисто схильний характеризувати його радше як окремий мультимедійний формат з елементами кінодокументалістики. В Україні він є ще зовсім маловідомим явищем. Втім, стверджувати, що ми є тут першопроходьцями, було б не правильно. В нашій країні вже є приклади створення вебдокументальних фільмів. Так само є в нас вже і фахівці чи радше компанії, які можуть створювати такі продукти, хоча й поки ще нечисельні.

Вебдокументар відрізняється від звичайного документального кіно кількома важливими речами. По-перше, на відміну від звичайного фільму, який зберігається і відтворюється за допомогою плівки (якщо це аналоговий формат) чи носія цифрового файлу, вебдокументальний фільм тісно прив’язаний до браузера, тобто потребує інтернету. По-друге, у вебдокументарі застосовується інший підхід до побудови сюжетної лінії, за допомогою якої розкривається заявлена тема фільму. Якщо у звичайний фільм розвивається лінійно, і користувач не має змоги якось вплинути на те, що він бачить на екрані чи моніторі, хіба що просто зупинити його чи взагалі вимкнути, то в вебдокументальному фільмі сюжет найчастіше складається з кількох на перший погляд не пов’язаних одна з одною історій, які однак, шляхом переходу на інший рівень узагальнення допомагають зрозуміти суть того чи іншого явища, характер подій та дійових осіб тощо. При цьому такий фільм обов’язково передбачає залучення глядача в перебіг сюжету через певний набір інструментів для інтеракцій. І чим більш цей набір, тим цікавішим, а водночас і складнішим з точки зору технічної реалізації, є такий фільм. Перегляд такого фільму – це ніби складання пазлів, при якому сюжет картини заданий наперед, які і кількість пазлів. Але складання цілої картини – це уже творчість глядача. Окрім того, ми знаємо, що у звичайному документальному фільмі для переконливості того, про що стверджується, використовують такі інструменти: науково вивірений текст, який звучить за кадром або виводиться на екран, відбитки оригіналів документів, історичних чи сучасних світлин, кіно-хроніка або просто відео, коментарі експертів або розповіді свідків. Але що робити, якщо свідків уже немає; якщо немає або майже немає фото та відео-документів, як наприклад у випадку із єврейським гетто у Чернівцях? У такому випадку у форматі вебдокументаря на допомогу автору чи авторам можуть прийти, наприклад, елементи комп’ютерної гри, доповненої чи віртуальної реальності, інші мультимедійні ефекти. Звичайно, застосовувати усі ці техніки та ефекти слід обережно і тільки там, де це виправдано й де це може піти на користь справі.

Грантовою угодою передбачено, що на реалізацію проєкту відводиться 20 місяців. Роботи стартували 1 листопада 2021 р. Формальною датою завершення проєкту визначено 30 липня 2023 року.

На жаль, життя внесло свої корективи у початковий часовий план. За цих обставин важко точно спрогнозувати, коли саме ми зможемо презентувати найголовніші продукти проєкту – вебдокументальний фільм та навчальні застосунки. Хочеться вірити, що ми зможемо це зробити ближче до літа наступного року.

Що стосується воркшопів та музейних зустрічей-дискусій, то ми плануємо розпочати їх проведення уже в жовтні цього року. Вони відбуватимуться з певним інтервалом і триватимуть впродовж наступних 6-7 місяців.

Напад російської федерації на Україну в лютому 2022 р. враз змінив життя усієї нашої країни, усіх наших співгромадян. Війна негативно вплинула на усі суспільні процеси, зруйнувала або змусила вносити зміни не тільки в особисті і бізнесові плани. Багато людей втратило роботу, чимало підприємств, установ та організацій зупинили або й зовсім припинили свою діяльність. Нажаль, не став винятком і наш проєкт. Починаючи від ранку 24 лютого ми, як і більшість наших співгромадян, були в стані шоку від розуміння того, що відбулося і що розгорталося перед нашими очима. А коли шок перших днів пройшов, прийшло усвідомлення, що основним завданням кожного українця є максимальний внесок у справу захисту Батьківщини, а також турбота про безпеку своїх рідних і близьких. Все інше автоматично відсувається на другий чи, навіть, третій план. У цих умовах, а особливо з огляду на те, що ніхто з нас, не знав, де він опиниться уже завтра і чи взагалі наступить це завтра, я електронною поштою повідомив нашому грантодавцю – Фонду «Пам'ять-відповідальність-майбутнє», що ми не можемо продовжувати реалізацію проєкту. У відповідь я отримав зворушливий лист, у якому координатор нашого проєкту від імені Фонду висловив повне розуміння ситуації, солідарність з українським народом, а також запропонував усесторонню підтримку членам команди проєкту.

Коли десь ближче до середини квітня в результаті героїчних зусиль наших військових, сил територіальної оборони та цивільного населення, яке стало на захист своїх міст і сіл, ворог був відкинутий від Києва і лінія фронту поступово перемістилася на схід та південь, ми з членами команди проєкту, переважна більшість якої, на щастя, на той момент залишалася у місті, почали міркувати над тим, щоб спробувати продовжити реалізацію проєкту навіть в умовах війни. На мій відповідний запит, який був підтриманий нашим німецьким партнером у цьому проєкті – Інститутом німецької культури і історії Південно-Східної Європи при Університеті Людвіга Максимільяна у м. Мюнхен, Фонд дав позитивну відповідь і на початку травня відновив фінансування.

Усі його заходи вимушено змістилися в часі, тому не можна виключати, що формальне закінчення проєкту також буде зміщено на кілька місяців. Хоча, правду кажучи, навіть в теперішніх умовах щось точно прогнозувати чи планувати – так само важко. Ми про це відверто кажемо Фонду і знаходимо його розуміння.

Що стосується змістовної частини проєкту, то війна і все, що з нею пов’язано, зробило тему проєкту ще біль актуальною. Адже такі ганебні явища, як переслідування, дискримінація і приниження за етнічною ознакою, повне нехтування правами людини, нетерпимість до іншої культури та відкритого висловлювання своєї позиції, які мають місце як в самій росії, так і на окупованих нею територіях України, будуть предметом обговорення в ході воркшопів та музейних зустрічей-дискусій. Тепер ми плануємо більше уваги приділити обговоренню історичних паралелей, які стають очевидними при оцінці тієї політики, яку проводить росія у Східній Європі в наш час та того, що переживала Буковина у другій половині 1930-років, а також з початком Другої світової війни.

Також ми обмірковуємо доцільність внесення змін до структури майбутнього веб-документального фільму. Є пропозиція доповнити її розділом про життя єврейської громади Буковини на початку ХХІ ст. і довести його до наших днів, щоб показати негативний вплив теперішньої війни і закарбувати його в нашій колективній пам’яті.